На допомогу батькам

СТРАТЕГІЇ ВИХОВАННЯ:

ЯКУ ОБИРАЄТЕ ВИ?

15 травня світова спільнота відзначає Міжнародний день сім’ї. Це свято, яке символізує родинне тепло, затишок, любов і повагу рідних людей. Родина є найціннішим подарунком долі, адже саме вона для кожного з нас є опорою, надійною фортецею, де ми завжди зможемо знайти душевний спокій, підтримку і розуміння.У сім’ї формується характер людини, її світогляд, моральні якості.

Кожна сім’я має свої погляди на виховання дітей. До вашої уваги спостереження дослідників про стратегії виховання в родинах. Можливо ви знайдете щось для себе, або зробите якісь висновки. Сучасні уявлення про виховання дітей базуються на роботах трьох дослідників: Діани Бомрід, що зробила в сімдесятих роках акцент на контролі, а також на роботах Елеонори Маккобі і Джона Мартіна, які критикували роботи Бомрід і додали ще один вимір — батьківську відповідальність проти батьківської вимогливості. Можливо вам буде цікаво розібратися в стилі виховання який є властивим вашій родині:

1. Авторитарні батьки — дуже вимогливі і директивні, але не відповідальні. Вони очікують, що дитина буде виконувати їх вимоги (що, на думку батьків, має зробити його «людиною» — тобто привести до соціальної успішності) без додаткових пояснень і коментарів. Ці батьки формують навколо дитини середовище, що складається з правил, яких потрібно дотримуватися.

2. Недирективні батьки — більш відповідальні, ніж вимогливі. Як правило, це нетрадиційні сім’ї (в тому сенсі, що батьки в цих сім’ях частіше вибирають ролі усвідомлено, ніж розподіляють їх по патріархальній традиції), вони дозволяють дитині — багато в чому, але не в усьому, звичайно, — самому визначати свій графік, ритм життя і намагаються уникати конфронтацій і скандалів. В якості основного елемента контролю використовують позитивний контроль — тобто прості питання в дусі «Як у тебе справи?», «Як ти себе почуваєш?», «О, сьогодні у тебе вийшло набагато краще!».

3. Авторитетні батьки. Відрізняються від авторитарних — і значно. З одного боку, вони схильні встановлювати певну структуру сім’ї та у них теж є правила. З іншого боку, ця структура зазвичай будується відповідно до потреб і особливостей дитини, вона ненав’язлива і недирективна, а їх дисциплінарні методи швидше підтримують, ніж карають. Грубо кажучи, для підтримки структури вони, скоріше, використовують пряники, а не батоги. Вони налаштовані на успіх дитини в соціумі не за рахунок жорсткого дотримання правил, а за рахунок уміння знаходити контакт, бути соціально відповідальним і незалежним у судженнях і вчинках, добре підтримують автономію і прийняття рішень дитиною.

4. Незалучені батьки — батьки з високими показниками байдужості взагалі і байдужості до дитини. В якості максимальної виразності можуть відкидати його і навіть не розмовляти з ним. У цих батьків немає ні відповідальності, ні вимог до дитини. Такий стиль вважається одним з найнебезпечніших способів виховання, у багатьох джерелах навіть описується як вкрай негативний, гірше, ніж жорстко авторитарно-директивний із застосуванням насильства і категоричних заборон.

Наслідки для дітей

• Діти і старші підлітки з авторитетних сімей в цілому більш успішно социализируются, більш компетентні в соціальних взаємодіях (легше знаходять однодумців і отримують допомогу в колективах), зазвичай більш успішні в шкільних предметах і легше вступають до вищих навчальних закладів. Вони рідше потрапляють в погані компанії і більш уважні до позитивного (добре вчитися і добиватися успіхів в роботі), ніж до негативного (пити-курити-чинити протиправні вчинки) впливу соціуму.
• Діти і підлітки з незалучених сімей, як правило, демонструють вищі показники в схильності до депресії і неврозу, частіше вживають алкоголь і хімічно активні речовини, насилу знаходять контакт з іншими дітьми і мають найнижчу успішністю в порівнянні з іншими дітьми.
• Діти і підлітки з авторитарних сімей зазвичай показують непогану успішність в школі, яка різко знижується в перехідний період або після вступу до вищих навчальних закладів (коли контроль батьків слабшає), до того ж мають більш слабкі соціальні навички, з трудом сприймають рішення, мають низьку самооцінку і схильні до депресії. Діти авторитарних батьків більш зручні і керовані, а також слухняні в ранньому дитинстві — десь до 8-10 років. При цьому важко переживають статеве дозрівання і вступ до вищих навчальних закладів, де найчастіше виявляють, що вчаться не тому, чому хочуть, а чого хочуть — не знають.
•  Діти з недирективних сімей в школі мають середню успішність (у вузі вона вирівнюється), зате у них висока самооцінка, хороші соціальні навички і немає схильності до суїцидів і депресії, вони більше зацікавлені в дружбі і якихось соціальних взаємодіях в ранній школі, але потім знаходять роботу і заняття до душі за рахунок розвинених соціальних навичок.

У дітей з авторитетних сімей немає проблем ні перших, ні других. Найбільш негативний стиль виховання — це незалучений, який, як правило, приносить багато шкоди і відчуття власної непотрібності і некомпетентність дітям.

Який же висновок можна зробити з цієї статті — любіть своїх дітей, вибирайте підтримуючу, а не критикуючу роль. І тоді вони будуть менш депресивними і більше впевненими в собі.

19 порад Марії Монтессорі, які, можливо, допоможуть вам перейти на інший рівень у вихованні дітей, навіть якщо ви займаєтеся вихованням один раз в тиждень

1. Дітей вчить те, що їх оточує.

2. Якщо дитину часто критикують - вона вчиться засуджувати.

3. Якщо дитину часто хвалять - вона вчиться оцінювати.

4. Якщо дитині демонструють ворожість - вона вчиться битися.

5. Якщо з дитиною чесні - вона вчиться справедливості.

6. Якщо дитину часто висміюють - вона вчиться бути боязким.

7. Якщо дитина живе з почуттям безпеки - він вчиться довіряти.

8. Якщо дитину часто ганьблять - вона вчиться відчувати себе винуватим.

9. Якщо дитину часто схвалюють - вона вчиться добре до себе ставитися.

10. Якщо до дитини часто бувають поблажливі - вона вчиться бути терпеливим.

11. Якщо дитину часто підбадьорюють - вона набуває впевненість в собі.

12. Якщо дитина живе в атмосфері дружби і відчуває себе необхідним - вона вчиться знаходити в цьому світі любов

13. Не кажіть погано про дитину - ні при ньому, ні без нього.

14. Концентруйтесь на розвитку хорошого в дитині - в результаті поганому не залишатиметься місця.

15. Завжди прислухайтеся і відповідайте дитині, яка звертається до вас.

16. Поважайте дитину, яка зробила помилку і зможе зараз або трохи пізніше виправити її.

17. Будьте готові допомогти дитині, яка знаходиться в пошуку, і бути непомітним  для тієї  дитини, яка вже все знайшла.

18. Допомагайте дитині освоювати неосвоєне раніше. Робіть це, наповнюючи навколишній світ турботою, стриманістю, тишею і любов'ю.

19. У спілкуванні з дитиною завжди дотримуйтеся кращих манер - пропонуйте їй краще, що є в вас самих.

У 1988 році ЮНЕСКО визнала Марію Монтессорі одним з чотирьох викладачів, які визначили спосіб педагогічного мислення в XX столітті. Напевно, не варто додавати, що іншими трьома були чоловіки.

Тест «Які Ви батьки»

За допомогою тесту спробуйте перевірити, чи справляєтесь ви з таким складним і відповідальним завданням, як формування особистості, чи прагнете зрозуміти дитину, пізнати її, чи можливо, Вам потрібно змінити стосунки з дитиною?

Відмітьте ті фрази, які Ви часто використовуєте у спілкуванні з дітьми: 

1.  Скільки разів тобі повторювати?

2.  Порадь, будь ласка, як мені вчинити у даній ситуації?

3.  Не знаю, що б я без тебе робила(в)?

4.  І в кого ти такий(ка) удався(лася)?

5.  Які в тебе чудові друзі?

6.  Ну на кого ти тільки схожий(а)?

7.  Ти моя надія і опора!

8.  Ну, які в тебе друзі?!

9.  Про що ти думаєш?

1  Який(а) ти в мене розумний(а)?!

1  А як ти вважаєш, сину(доню)?

1  У всіх діти як діти, а ти?!

1  Який(а) ти у мене чемний(а)! 

Аналіз результатів:

Відповіді: 1,2,4,6,8,9,12 - 2 бали; 3,5,7,10,11,13 - 1 бал.

7-8 балів — ви живете з дитиною душа в душу. Вона щиро любить і поважає вас. Ваші стосунки з нею благотворно впливають на становлення її як особистості.

9-10 балів — ви дещо непослідовні у взаєминах з дитиною. Вона поважає вас, хоча й не завжди з вами відверта. На її розвиток часто впливають випадкові обставини.

11 - 12 балів - вам необхідно бути уважнішим у ставленні до дитини. Ви користуєтесь у неї авторитетом, але авторитет не замінить вашої любові. Розвиток вашої дитини залежить від випадку більшою мірою, ніж від вас

13 — 14 балів — ви й самі відчуваєте, що дієте неправильно. Між вами і дитиною існує недовіра. Поки не пізно, постарайтеся приділяти їй більше уваги, враховуючи її запити та інтереси.

АРТ-ТЕРАПІЯ ТА ПОДОЛАННЯ СТРЕСОВИХ СИТУАЦІЙ..

Один із методів, який використовують в роботі практично всі вчителі, вихователі, батьки та опікуни -  АРТ-терапія. 

Арт-терапія - це вид психотерапії та психологічної корекції, заснований на мистецтві та творчості. 

У вузькому сенсі слова під арт-терапією зазвичай мається на увазі терапія образотворчим мистецтвом з метою аналізу та позитивного впливу на психоемоційний стан людини.

 Арт-терапія стає невід'ємною частиною соціальних заходів профілактичного й реабілітаційного характеру, медичної, психотерапевтичної та педагогічної практики.

Арт-терапія надає можливість особистості виразити себе «іншими голосами»: рухами, кольором, формою, пластикою, ландшафтом.

Арт терапія, в першу чергу корекція, зміна способу, або конкретне перетворення образу, заміна способу на більш урівноважений і здоровий спосіб.

Арт терапія, корекція способу синтезу здоров'я Душі і Тіла, сформованого в один цілісний Образ Ідеалізації Здоров'я. Образотворче Мистецтво - один з методів Арт-терапії.  

До Вашої уваги декілька способів позбутися втоми, роздратованості, розчарування, відчаю...

1. Коли відчуваєш смуток - малюй веселку.. 

2. Відчуваєш втому - малюй квіти..      

3. Відчуваєш біль - допоможе ліпка.. 

4. Відчуваєш страх.. - спробуйте аплікації з тканини.. 

5. Відчуваєш напругу - малюй візерунки;

6. Розчарована (ий) - зробіть копію картини;

7. Відчай - малюй дороги;

8. Хочеш зрозуміти свої почуття  - малюй автопортрет;

9. Швидко відновити сили допоможе - пейзаж..

10. Хочеш розібратися в собі та своїх бажаннях - зроби колаж..

 Бажаю успіхів!

Обережно, телевізор!

Кожен із батьків не раз говорив своїй дитині : «Скільки можна сидіти перед телевізором, краще б уроки повчив!», навіть не усвідомлюючи, як може вплинути постійний перегляд телепередач на дитячий організм.   Ми можемо фільтрувати інформацію, яка лине з  екранів, на відміну від наших дітей. Вони, ніби губка, вбирають все. А згодом починаються проблеми про причини яких ніхто і не підозрює.

Українські діти перед телевізором проводять найбільше часу порівняно зі своїми однолітками в США, Європі та Ізраїлі. У середньому кожен юний українець щодня витрачає 3 години 42 хвилини на перегляд телепередач. Американські і британські підлітки дивляться телевізор три години, а швейцарські – дві години щодня. Такі дані оприлюднила Всесвітня організація охорони здоров’я. Телебачення здійснює на молодь потужний вплив: телевізор стає для дитини чи підлітка основним джерелом інформації.  Спитайте своєї дитини, що цікавого вона вчора почула чи побачила? Які її улюблені телепередачі, кіногерої? Які емоції переживає, спостерігаючи різноманітні шоу та серіали ?

Багато залежить від батьків. У ваших руках здоров’я  дітей! А сьогодні вченими доведено, що тривалий перегляд телевізора негативно впливає на зір, спричиняє різного роду розлади. Привчає до малорухливості, воно відволікає дитину від інших занять: малювання, гри,  спілкуванню з друзями . Пам'ять перевантажується. Як наслідок, труднощі у вивченні домашніх завдань. То ж дуже важливо, щоб діти, які прийшли зі школи, деякий час побули на свіжому повітрі. Перегляд бойовиків і фільмів жахів породжує агресію. За даними Американської медичної асоціації, за роки, проведені в школі, середньостатистична дитина бачить по телевізору 8000 убивств та 100 000 актів насильства. Крім того, дослідники дійшли висновку, що телебачення пропагує розбещеність, адже у 91% епізодів, що показують  зв'язок між чоловіком і жінкою,  партнери не одружені. Також  у багатьох країнах світу ожиріння дітей зросло на 50%. Одна з причин – тривале сидіння перед телевізором. Через малорухомий спосіб життя у них накопичуються зайві калорії,  підвищується рівень холестерину в крові. Отже, довготривале сидіння перед телевізором  впливає на дитячий  організм в цілому.

Щоб перегляд телевізора завдавав якомога менше шкоди, слід дотримуватися основних правил:

1. Спільно визначайте  та обговорюйте телепередачі чи кіно для перегляду дорослими й дітьми.

2. Телевізор не повинен бути вагомою складовою життя батьків: це стане позитивним прикладом для дитини.

3. Обмежте час перегляду. Дітям дошкільного віку можна дивитися телепередачі не більше, ніж півгодини на день, середніх класів – годину, старших – не більше, ніж дві години. Якщо  помітили, що в дитини сльозяться очі або біля них з’явилося почервоніння, її обов’язково потрібно показати спеціалісту. Хоча б раз на рік діти повинні проходити медогляд. Якщо в садочку чи в школі цього не практикують, ви самі повинні подбати, щоб дитину час від часу оглядав окуліст.

4. Відстань від телевізора не повинна бути ближче 2 м. та далі 5 м..

Потурбуйтеся, щоб ваша дитина відвідувала гуртки. Чи знайдіть їй заняття на час вашої відсутності.

Відповідальне батьківство

У постанові Кабінету міністрів № 684 «Про затвердження Порядку ведення обліку дітей шкільного віку», сказано, що за відсутності учнів, які не досягнули повноліття, на навчальних заняттях протягом 10 робочих днів поспіль з невідомих причин або без поважних причин, навчальний заклад невідкладно зобов’язаний надати інформацію службі у справах дітей, а ті (за потребою) – повідомити поліцію. 

Поважною причиною відсутності дитини в школі є:

 - хвороба
- відпочинок з батьками
- інші сімейні обставини.

Один із батьків зобов’язаний повідомити до шкільного закладу про те, що дитина буде відсутня та надати письмову заяву. Якщо дитина не відвідувала уроки через хворобу і зверталася до лікаря, то доказом поважної причини може стати медична довідка. Якщо ж такої немає, то потрібна заява від батька або матері про те, що у відповідний період дитина перебувала вдома (хворіла) під їхнім наглядом. Якщо дитина систематично пропускає заняття без поважної причини, а навчальний заклад не має інформації про те, де вона перебуває, то за законом батьків можна притягнути до адміністративної відповідальності.

Такі справи розглядають на засіданнях суду. Уперше суд може призначити попередження або штраф у розмірі від 850 до 1700 грн. Якщо ситуація повториться, то батькам загрожує серйозніший штраф – у розмірі від 1700 до 5100 грн, без урахування судового збору.

Шановні батьки!

 Рекомендуємо вам переглянути разом з дітьми мультфільми на морально-етичну тему. Вважаємо, що саме ці мультфільми допоможуть вам прищепити дітям такі важливі риси, як доброта, чуйність, співчуття, порядність, людяність, турботливість, вміння поступитися своїми інтересами заради когось тощо.

Мультфільм "Дівчинка та зайц

"Уроки доброти" тітоньки Сови

Мультфільм "Дострибни до хмаринки"

Мультфільм "Котик і півник"

Інструментарій розвитку дитини за допомогою сучасних компютерних технологій

1. ОНЛАЙН-БЕЗОПАСНОСТЬ ДЕТЕЙ

1.1. Детям о Интернете

1.2. Путешествие на Астерикс

1.3. Онляндия (Игровые истории о безопасном поведении в сети Интернет)

2. ИГРЫ, КОТОРЫЕ НАУЧАТ ПРОГРАММИРОВАНИЮ

2.1. 10 игр, которые научат ребёнка программированию

2.2. Лаборатория игр, созданных учениками

2.3. 20ти часовые курсы для начинающих

2.4. Час Кода для ребят разного возраста

2.5. ScratchJr для Android

2.6. Планета Алгоритмиков

2.7. Игра CodeCombat (программируем играя)

3. ДЛЯ КРЕАТИВНЫХ РЕБЯТ

3.2. Игра "Медіазнайко" (будущим журналистам, блоггерам, писателям)

3.2. Новинки онлайн сервисов для креативных и творческих ребят

4. ОБРАЗОВАТЕЛЬНЫЕ ИГРЫ

4.1. Готовимся к урокам, повторяем учебный материал

4.2. Университнет

4.3. Полезные игры

4.4. ТОП-10 обучающих игр от сайта Нобелевской премии

4.5. Вивчаємо математику, граючись з LEGO

ПОПЕРЕДЖЕННЯ СУЇЦИДУ ТА НАСИЛЬСТВА В СІМ’Ї

( поради батькам )

              У дев’яти випадках із десяти  суїцидальна спроба – це не бажання вкоротити собі віку, а крик про допомогу.

                                            Г.Отто

Сім’я була, є і буде завжди найважливішим середовищем формування особистості і головним інструментом, який відповідає не лише за соціальне відтворення населення, а й за відтворення певного стилю життя. Саме в сім’ї дитина проводить більшу частину свого часу, тому атмосфера в домі, моральний, культурний і освітній рівень батьків важливі для виховання дитини.

Пропонуємо вам загальні стратегії, що пропагують позитивну поведінку та подолання труднощів і проблем у стосунках з дітьми

 - Якщо можете, ігноруйте негативну поведінку дитини та концентруйте увагу на позитивних рисах.

- Мотивуйте позитивну поведінку нагородами.

- Критикуйте поведінку, а не людину (Наприклад: «Битися не можна, тому що …», а не « ти поганий, тому що ти б’єшся").

- Створюйте умови для навчання («Ти розбив чашку. Будь ласка не неси наступного разу стільки чашок, адже ти бачиш, що їх легко розбити»).

- Уникайте конфліктних ситуацій.

- Чітко наголошуйте, що ви очікуєте від поведінки дитини, та що станеться, якщо вона щось зробить не так (Не кажіть «не роби безладу», а поясніть, що саме ви називаєте безладом).

- Використовуйте позитивне мовлення (Замість «Не став туди чашку», скажіть «Постав чашку на стіл, а не на тумбочку». Таке спілкування дозволяє дитині взаємодіяти у позитивному середовищі, що підвищує її самооцінку).

- Будьте справедливими і давайте дітям розповідати свої історії.

- Вмотивовуйте позитивну поведінку дітей позитивними словами (Помічайте речі, які діти виконують добре).

- Наблизьте дитину до себе, виведіть її з небезпечної ситуації (наприклад, якщо виникла бійка, запропонуйте дитині піти разом з вами, а не відсилайте її за чимось з метою вивести, ізолювати…).

- Не перебільшуйте з покараннями (Запитайте себе (тільки чесно!): якби ви були дитиною, чи здалося б вам таке покарання справедливим?).

- Виходьте із складних ситуацій з гумором (Зауважте: жарти не мають доходити до висміювання або приниження дитини).

- Вибачайтеся (Якщо ви помилилися, то поясніть дитині, чому ви повелися саме так. Це показує дитині, що помилятися – нормально, що на помилках потрібно вчитися).

- Слухайте дитину та співчувайте її почуттям і думкам, які дитина висловлює, навіть якщо не згодні з ними.

- Пам’ятайте основний принцип, що допомагає зрозуміти себе й інших, - це увага до людини.

Як допомогти дитині подолати негативні емоції

( поради батькам)

Як часто ми, дорослі, не можемо описати те, що відчуваємо, переживаємо, не завжди здатні збагнути одразу, чим незадоволені. А що вже казати про дітей! Спробуйте вправи, що допоможуть дитині розуміти себе і дадуть вам змогу допомогти їй.

• Скажіть малюкові: «Прислухайся до себе. Якби твій настрій можна було розфарбувати, то якого кольору він би став? На яку тваринку чи рослинку схожий твій настрій? А якого кольору радість, сум, тривога, страх?» Рекомендується також вести «щоденник настрою». В ньому дитина щодня (або й декілька разів на день) малюватиме свій настрій. Це можуть бути пейзажі, мармизки, чоловічки – що їй більше до вподоби.

• Намалюйте контур чоловічка. Нехай дитина уявить, що чоловічок радіє, хай зафарбує олівцем те місце, де, на її думку, у тілі знаходиться це відчуття. Потім так само «відчуйте» образу, гнів, страх, щастя, тривогу тощо. Для кожної емоції дитина має вибрати свій колір. Зафарбовувати можна і одного чоловічка, і декількох (наприклад, якщо радість і щастя малюк хоче «розташувати» в одному місці).

• Обговоріть з малюком способи вираження гніву. Нехай він (а заодно і ви) спробує відповісти на запитання:

1. Що тебе може розгнівити?

2. Що ти робиш, коли гніваєшся?

3. Що відчуваєш, коли гніваєшся?

4. Що б ти зробив, аби уникнути неприємних відчуттів у ці хвилини?

5. Назви слова, які вимовляють люди, коли гніваються.

6. Що ти відчуваєш, коли чуєш слова, які ображають тебе. Що ти робитимеш при цьому?

7. Які слова для тебе найобразливіші?

• Бажано записувати відповіді. Потім обговоріть з дитиною, які слова можна використовувати, коли розгніваєшся, а які не варто, тому що вони дуже різкі й неприємні.

Навчитися «приборкувати» гнів допоможуть спеціальні методики і вправи.

1. Кривляйтеся з малюком перед дзеркалом. Зображуйте різноманітні емоції. Зверніть особливу увагу на міміку розгніваної людини.

2. Намалюйте з дитиною забороняючий знак «СТОП» і домовтеся: тільки-но малюк відчує, що починає сильно сердитися, то відразу дістає цей знак і каже вголос чи про себе «Стоп!» Ви теж можете спробувати цей знак для опанування свого гніву. Використання даної методики потребує тренування протягом декількох днів, щоб закріпити навичку.

3. Візьміть у руки якийсь предмет (іграшку, книгу). Завдання дитини – умовити вас віддати це їй. Ви віддаєте річ, коли захочете. Гру можна ускладнити: дитина просить тільки за допомогою міміки, жестів, але без слів. Можна помінятися місцями – ви просите дитину. Після закінчення гри обговоріть, як легше просити, які прийоми і дії вплинули на рішення віддати іграшку, які почуття ви відчували. Ця вправа навчить спокійному

спілкуванню з оточуючими.

4. Вчіть дитину (і себе) виражати гнів у прийнятній формі.

Поясніть, що обов’язково потрібно обговорювати всі негативні ситуації з батьками чи друзями. Навчіть дитину словесних форм вираження гніву, роздратованості («Я засмучений, мене це образило»).

Запропонуйте скористатися «диво-речами» для «випліскування» негативних емоцій:

– чашка (в неї можна покричати);

– таз або ванна з водою (в них можна кидати гумові іграшки);

– аркуші паперу (їх можна м’яти, рвати, з силою кидати в мішень на стіні);

– олівці (ними можна намалювати неприємну ситуацію, а потім заштрихувати чи пом’яти малюнок);

– пластилін (з нього можна зліпити фігурку кривдника, а потом зім’яти її чи переробити);

– подушка (її можна кидати, бити, футболити). Виділіть для цього окрему подушку. Назвіть її, приміром, Бу-Бу. Пришийте їй очі, ротик. Не варто використовувати м’які іграшки чи ляльки, а от боксерська груша підійде.

Усіма цими «диво-речами» можуть користуватися і дорослі!!!

5. Засіб «швидкої розрядки». Коли бачите, що дитина занадто збуджена, то попросіть її швидко побігати, пострибати чи заспівати пісеньку (дуже голосно).

6. Гра «Обзивалки». Щоб виключити зі щоденного спілкування образливі слова, обзивайтесь! Кидаючи один одному м’яч чи клубок, обзивайтеся необразливими словами. Це можуть бути назви фруктів, квітів, овочів. Наприклад: «Ти – кульбабка!», «А ти – кавун!» І так доти, поки вистачить слів. Чим корисна така гра? Якщо ви розгніваєтесь на малюка, захочете його «провчити», згадайте веселі «обзивалки», можливо, обізвіть його якоюсь. Він не образиться, а ви отримаєте емоційну розрядку. Коли, маючи навичку такої гри, малюк назве свого кривдника «огірком», ви, безсумнівно, відчуєте задоволення. Вчіть дитину керувати своїми емоціями (з 5 років).

• Можна сильно стиснути кулачки, напрягти м’язи рук, потім поступово розслабити, «відпускаючи» негативні емоції.

• Можна уявити себе левом! «Він красивий, спокійний, впевнений у своїх силах, голова гордо піднята. Його звати так, як тебе (дитину), у нього твої очі, тіло. Ти – лев!»

• Сильно-сильно надавити п’ятками на підлогу, все тіло, руки, ноги напружені; зуби міцно зціплені. «Ти – могутнє дерево, дуже міцне, в тебе сильне коріння, що проростає глибоко в землю, тобі ніхто не страшний. Ти впевнений у собі».

• Якщо дитина починає гніватися, попросіть її зробити декілька повільних вдихів-видихів чи порахувати до 5 чи 10.

Як і дітям, так і дорослим дуже шкідливо заганяти емоції всередину, намагатися їх приховати. Наслідки таких дій – захворювання серця, неврози, підвищений тиск плюс нерозуміння оточуючих, висока дратівливість, агресивність, проблеми у спілкуванні.

Тому навчіть дитину і навчіться самі проявляти свої емоції, «випліскувати» їх без шкоди для оточуючих. Емоційне розвантаження необхідне для збереження здоров’я (фізичного та психічного), а уміння розповісти про свої негаразди допоможе налагодити стосунки з оточуючими, зрозуміти самого себе та інших

Як допомогти дітям упоратися з булінгом

Згідно з результатами різних опитувань, більшість дітей і підлітків стверджують, що в їхніх школах має місце булінг (усілякі знущання, цькування й залякування). Один такий шкільний розбишака здатний перетворити на справжній жах похід дитини на автобусну зупинку або її велику перерву у школі. Знущання можуть залишити глибокі емоційні рубці на все життя. А в екстремальних ситуаціях вони можуть завершитись погрозами насильства, псування майна або серйозними тілесними пошкодженнями.

           Якщо ваша дитина піддається знущанню, є способи допомогти їй справитися з ним на щоденній основі та зменшити його тривалий вплив. І навіть якщо знущання не є проблемою у вас вдома безпосередньо зараз, важливо обговорювати такі питання, щоб дитина була готова до всього.

Що таке булінг?

 Багатьох дітей у свій час дражнили рідні брати, сестри або друзі. Якщо це відбувається в ігровій дружній формі, коли обидві дитини просто бавляться, такі образи, як правило, не завдають шкоду. Але коли словесні перепалки стають образливими, злими й постійними, вони перетворюються на знущання, тому їх необхідно припинити.

           Булінг (шкільне цькування) – це навмисне знущання фізичним, вербальним або психологічним способом. Воно може варіювати від ударів, поштовхів, лайки, погроз і насмішок до вимагання грошей і цінного майна. Деякі діти знущаються, уникаючи, ігноруючи інших і поширюючи про них неправдиві чутки. Інші використовують електронну пошту, чати, миттєві повідомлення, соціальні мережі й текстові повідомлення, щоб насміхатись над іншими або кривдити їх почуття.

           Дуже важливо сприймати знущання серйозно, а не просто відмахуватись від них, як від чогось, що діти повинні подолати самі. Наслідки можуть бути найсерйознішими, зачіпати самооцінку дитини та її майбутні особисті взаємини. У важких випадках залякування призводять до справжніх трагедій, таких як стрілянина в школах.

          Чому одні діти знущаються над іншими?

           Діти знущаються один з одного з цілого ряду причин. Іноді вони насідають на інших дітей, бо їм потрібна жертва – той, хто здається емоційно чи фізично слабшим або просто поводиться або виглядає не так, як усі, – щоб відчувати себе більш важливим, авторитетним, популярним абовпевненим у собі. Деякі бешкетники більші й сильніші за своїх «жертв», та це не завжди так.

           Іноді діти знущаються з інших, тому що так вже робили з ними. Вони можуть думати, що їх поведінка нормальна, тому що в їхніх сім'ях та оточенні всі постійно гніваються, кричать або обзиваються. Деякі популярні телешоу, здається, навіть сприяють насильству: людей виганяють, ігнорують або висміюють їх зовнішній вигляд чи відсутність таланту.

          Ознаки знущань

 Якщо дитина не каже вам про залякування та знущання над собою або не має на собі видимих наслідків у вигляді синців чи травм, досить важко з'ясувати, чи відбувається це з нею насправді.

           Але все ж є деякі ознаки. Батьки можуть помітити зміну в поведінці дитини, її занепокоєння або відсутність апетиту, сну, небажання робити те, що раніше подобалось і приносило задоволення. Коли дитина виглядає похмурою і пригніченою або засмучується швидше, ніж зазвичай, коли вона починає уникати певних ситуацій, наприклад, поїздки у громадському чи шкільному автобусі, це теж може бути ознакою існуючих у ставленні до неї знущань.

           Якщо ви підозрюєте, що над дитиною знущаються, але вона не хоче зізнаватись у цьому, знайдіть можливість підняти це питання обхідними шляхами. Наприклад, ви можете побачити певну ситуацію на ТВ-шоу і використовувати її як початок розмови, спитавши дитину: «Що ти про це думаєш?» або «Як ти думаєш, що треба було зробити цій людині?». Це може допомогти вам у розмові перейти до таких питань, як: «А ти коли-небудь зіштовхувався з подібним?» або «Ти коли-небудь відчував таке?». Ви можете поговорити про свої схожі переживання в дитячому віці.

           Діти повинні знати, що, якщо їх залякують, знущаються над ними або вони бачать, як це відбувається з іншими, – треба неодмінно порозмовляти про це з вами або іншим дорослим (учителем, шкільним психологом чи другом сім'ї), братом чи сестрою.

          Допомога дітям

           Якщо дитина розповідає вам про бешкетника, зосередьте увагу на комфорті та підтримці, не важливо, наскільки ви засмучені. Діти часто не хочуть розповідати дорослим про залякування, тому що відчувають себе ображеними та приниженими або турбуються про те, що батьки будуть дуже перейматись і хвилюватись.

 Іноді діти думають, ніби це їх власна вина, що, якби вони виглядали або вели себе по-іншому, то цього б не сталось. Іноді вони бояться, що, якщо розбишака дізнається, що вони комусь усе розповіли, то буде ще гірше. Інші побоюються, що їхні батьки не повірять їм чи не робитимуть жодних дій у цьому напрямі. Або ж діти хвилюються, що батьки змусять їх дати відсіч бешкетнику, якого вони бояться.

           Хваліть дитину за те, що вона набралася сміливості порозмовляти про це. Переконайте її, що вона не самотня – багато людей отримують свою порцію знущань у певний момент. Підкресліть, що погано робить бешкетник, а не сама дитина. Переконайте сина чи доньку в тому, що ви придумаєте, як правильно зробити в цій ситуації, разом урахуєте всі тонкощі.

 Іноді старший брат, сестра або друг можуть допомогти впоратися із ситуацією. Вашій доньці може бути корисно почути, як її старшу сестру, яку вона обожнює, дражнили через її зубні брекети і як вона впоралася з цим. Старший брат або друг може також дати деяке уявлення про те, що відбувається у школі або там, де трапляються знущання, і допоможе придумати краще рішення.

           Сприйміть серйозно побоювання дитини, що знущання будуть ще гірше, якщо задирака дізнається, що ваша дитина розповіла про них. Іноді корисно звернутися до батьків бешкетника. В інших випадках варто в першу чергу зв'язатися з учителем або завучем. Якщо ви вже випробували ці методи і все ще хочете порозмовляти з батьками дитини-бешкетника, зробіть це в офіційних умовах, наприклад, у присутності завуча.

 У багатьох країнах є закони і правила, що стосуються знущань. Дізнайтеся про подібні у вашому місцевому самоврядуванні. У деяких випадках, якщо у вас є серйозні побоювання із приводу безпеки вашої дитини, вам, імовірно, буде потрібно звернутись в органи правопорядку.

Поради дітям

 Ключ до допомоги дітям у наданні стратегій, які навчать їх справлятися з повсякденними знущаннями, а також допоможуть відновити дитячу самооцінку й повернути почуття власної гідності.

           Під впливом емоцій є спокуса запропонувати дитині дати відсіч задираці. Зрештою, ви гніваєтеся, що ваша дитина страждає, і, можливо, у дитинстві ваші батьки радили вам «постояти за себе», що ви успішно зробили. І ви переймаєтеся, що ваша дитина все ще потерпає від рук розбишаки.

 Але важливо порадити дітям не відповідати на знущання бійкою або відповідними знущаннями. Це може швидко перерости в насильство, неприємності, травмувати когось із них. Замість цього найкраще піти від ситуації, поспілкуватися з іншими дітьми й розповісти про все дорослим.

           Ось ще кілька стратегій для дітей, які можуть допомогти їм покращити ситуацію і своє самопочуття, зумовлене тим, що відбувається:

Уникай бешкетника й перебувай у товаристві друзів. Не заходь у туалет, якщо задирака знаходиться там, не ходи в роздягалку, коли немає нікого поруч. Постійно перебувай у товаристві приятеля, щоб не залишатись наодинці з недругом. Перебувай в оточенні приятелів у транспорті (у шкільному автобусі), у коридорах або на перерві – скрізь, де можна зустріти бешкетника. Запропонуй те ж саме своєму другу.

Стримуй гнів. Розхвилюватись у зв'язку зі знущанням природно, але саме цього й домагаються бешкетники. Це змушує їх відчувати себе сильнішими. Намагайся не реагувати плачем, не червоній і не переймайся. Це вимагає великої кількості тренувань, але це корисна навичка дати відсіч бешкетнику. Іноді корисно практикувати стратегію приведення себе в повну рівновагу, наприклад, рахувати до десяти, записувати свої гнівні слова на аркуші паперу, робити глибокий вдих або просто йти. Іноді треба навчати дітей робити непроникний вираз обличчя, поки вони не позбудуться небезпеки (посмішка або сміх можуть провокувати розбишаку).

Дій хоробро, йди та ігноруй бешкетника. Твердо й чітко скажи йому, щоб він припинив, а потім розвернись й піди. Намагайся ігнорувати образливі зауваження, наприклад, демонструй байдужість чи вдавай, що ти захоплений бесідою по мобільному телефону. Ігноруючи задираку, ти показуєш, що він тобі байдужий. Зрештою, він, імовірно, утомиться діставати тебе.

Розкажи дорослим про знущання. Учителі, директор школи, батьки можуть допомогти припинити знущання.

Розповідай про це. Поговори з кимось, кому ти довіряєш, наприклад, із завучем, учителем, братом, сестрою або другом. Вони можуть запропонувати деякі корисні поради, і навіть якщо вони не можуть виправити ситуацію, це допоможе тобі відчути себе менш самотнім.

Усунь провокаційні фактори. Якщо розбишака вимагає від тебе грошей на обід, принось обід із собою. Якщо він намагається відібрати твій музичний плеєр, не бери його до школи.

          Простягніть руку допомоги

 Удома ви можете знизити негативний вплив знущань. Навчайте дітей спілкуватися з такими друзями, які допомагають розвивати їх упевненість у собі. Допоможіть їм знайомитися з іншими дітьми, відвідуючи різні гуртки чи спортивні секції. І знайдіть такі заняття для дітей, які допоможуть їм почуватись упевненими й сильними. Можливо, це буде секція самооборони, карате або тренажерний зал.

           І пам'ятайте: якими б прикрими не були знущання для вас і вашої родини, є багато людей і способів вирішити цю проблему.

Як управляти проявами гніву в дитини

Ваша дитина влаштовує істерики, якщо не отримує бажаного? Здіймає надмірний шум, оскільки захоплена грою й не бажає приймати ванну? У процесі розвитку багато дітей схильні до надмірної запальності. Але якщо ви будете знати, як справлятися з їхнім гнівом, вам зовсім не знадобиться хвилюватися з цього приводу. Далі пропонуються десять способів контролю проявів гніву вашої дитини та її істерик.

1. Обговорюйте проблеми разом з дитиною

 Один із кращих та універсальних способів вирішення проблеми – це порозмовляти і пояснити один одному свою точку зору. Дозвольте вашій дитині висловити свою думку про те, що сталось і що в цій ситуації її турбує. Таким чином, ви чітко зрозумієте проблему і виробите необхідні навички управління проявами гніву вашого малюка.

          Якщо ваша дитина не бажає обговорювати з вами свою проблему, не примушуйте її робити це. Постарайтеся завоювати її довіру поступово.

2. Запропонуйте конструктивні шляхи вирішення проблеми

          Один із кращих способів приступити до вирішення проблеми гніву дитини – це відокремити її від головного тригера – пускового механізму її гніву, тобто його джерела. Оскільки вдається це не завжди, можна спробувати охарактеризувати це джерело по-іншому. Допоможіть вашій дитині зрозуміти й визнати її особистий внесок в конкретну ситуацію, що викликає в неї гнів. Так вона зможе визначити для себе свої обов'язки як людини (як особистості) і контролювати свої спалахи гніву.

          Розкажіть про конструктивні способи вирішення тієї чи іншої ситуації та підкресліть, що гніватись і впадати в істерику марно, бо це жодним чином не допомагає вирішити проблему.

3. Залишайтеся з дитиною на зв'язку

          Батькам важливо завжди бути поінформованими про те, що відбувається в житті дитини. Дуже часто почуття гніву та страху в дитини має тенденцію виникати через відсутність упевненості в собі або деякі інші проблеми у школі чи вдома. Підтримуйте зв'язок з учителем (або класним керівником) та активно відслідковуйте успіхи вашої дитини у школі.

          Ураховуючи, що в наш час поширені дитячі конфлікти та всілякі порушення поведінки, жодному з батьків не хотілось би піддавати свою дитину подібному ризику. Тому важливо, щоби спілкування із сином чи донькою стало пріоритетним пунктом у батьківському розпорядку дня й навіть у найщільнішому графіку знайшовся час, щоб поговорити з дитиною про школу, її друзів, захоплення.

4. Установіть обмеження

          Для дитини дуже важливо навчитись керувати імпульсами свого гніву. Ніколи не дозволяйте їй у люті хапати речі й кидатись ними або тим більше ламати. Установіть обмеження і у спокійній формі поясніть вашому малюку, що така поведінка неприпустима, і ви будете відразу ж припиняти її прояви.

 Надайте дитині деякий час, щоб заспокоїтися самому, а потім поясніть, що схильність до руйнування – це не тільки неправильно, а ще й демонструє її в найбільш негативному світлі. Було б добре, якби ви навели приклади людей, яким удається відмінно справлятися зі своїм гнівом і виходити із ситуації мирним шляхом.

5. Прищеплюйте навички самоконтролю

          Гнів – це невід’ємна частина людської природи, кожний із нас в якийсь момент життя здатний розсердитись. Але якщо ваша дитина в період дитячого розвитку не навчиться контролювати свої прояви гарячковості, гнів може увійти у структуру її характеру і в подальшому викликати великі труднощі, до того ж позбутися цієї згубної звички в дорослому віці буде значно складніше.

          У вашої дитини може не бути здатності самостійно навчитися самоконтролю. Отже, вам необхідно взяти на себе всю відповідальність і як батькові всіляко заохочувати позитивну поведінку й направляти її в правильне русло. Намагайтеся допомагати дитині контролювати свої емоції.

6. Зберігайте спокій

 Будь ласка, не гнівайтесь, незалежно від того, наскільки сильні ваше нетерпіння та бажання вибухнути обуренням. Якщо ви будете нестримно реагувати на ситуацію, в якій ваша дитина через якусь дрібну проблему плаче, бурчить і роздратовується, то це може лише погіршити становище, тому постарайтесь опанувати свої емоції і зберігати спокій.

          Як тільки ваш малюк заспокоївся, сядьте поруч з ним і поясніть, як вам самому вдалося зберегти спокій при тому, що ви не схвалюєте його поведінку. Розкажіть йому також про те, що у стані спокою та стриманості знайти вихід зі складних ситуацій значно легше й ефективніше.

7. Заохочуйте фізичну активність

          Фізична активність обов'язкова для розвитку дітей, і якщо ваша дитина віддавала перевагу перебуванню вдома занадто довгий час, а також бурчить, обурюється і влаштовує істерики у випадку, якщо ви зменшили час перегляду телевізора, насправді ви знаєте, що робити. Заохочуйте її гуляти на свіжому повітрі і брати участь у спортивних заходах або просто примусьте взяти із собою на прогулянку собаку, якщо вона, звісно, досить доросла для цього.

          Фізична активність допоможе дитині виплеснути свою енергію конструктивним способом. Ви можете теж долучитись до прогулянок – це неодмінно зміцнить ваш зв'язок із нею.

8. Оточіть дитину душевним комфортом і прихильністю

          Ваша дитина потребує любові й ласки, які ви можете їй дати. А коли обоє батьків працюють, така потреба набуває для дитини першорядне значення. Нехай ваш малюк знає, що ви завжди опинитесь поруч, щоби підтримати й допомогти вирішити його нагальні дитячі проблеми.

          Утіште дитину й подаруйте їй відчуття душевного комфорту в тих випадках, коли вона відчуває втрату контролю над ситуацією; поясніть їй, що це не кінець світу, і далеко не всі ситуації можна вирішити за допомогою проявів гніву.

9. Хваліть за хорошу поведінку

          Як важливо проявити суворість у ставленні до дитини, коли вона починає погано поводитись, не менш важливо й похвалити за хорошу поведінку. Якщо ваша дитина робить зусилля, щоб контролювати свій гнів, і всіма силами намагається не влаштовувати сцену, коли ви зазвичай чекаєте від неї саме такої нестриманості, оцініть її вчинок, приготуйте улюблене блюдо, просто погладьте по спині або обійміть і поцілуйте.

10. Подавайте дітям позитивний приклад

 Мабуть, це найважливіший фактор, коли мова йде про виховання дітей. Модель поведінки вони перш за все переймають саме від своїх батьків. Проаналізуйте свій стан, як ви поводитесь у періоди злетів і падінь, чи не гніваєтесь і чи не «виходите із себе» в ситуаціях, з якими не можете впоратись.

          Пам'ятайте, що ваша дитина уважно спостерігає за вами, тому намагайтесь контролювати свій гнів і розчарування, скеровуючи їх у позитивну сторону. Тоді у вашого малюка буде більше шансів зробити те ж саме, коли він розлючений. Виховання дітей – це прекрасний процес, де кожний виховний нюанс вимагає не імпульсу, а такту й розсудливості.

“Два яблука” – притча яка допоможе уникнути знущань в дитячому колективі

Багато психологів і педагогів розмірковують над тим, як допомогти дитині не відчувати себе зайвою в колективі, чи можна навчити її спілкуватися, чи можуть дорослі (педагоги, психологи, батьки) певним чином звернути на неї увагу однолітків, зробити її своєю для оточуючих.

Але найголовніше питання: як уникнути цькування і що робити, якщо ситуація критична?

          Пропонуємо вам розповісти дітям наступну притчу.

Два яблука

          Одна вчителька вирішила поділитися своїм досвідом донесення до учнів, чому цькування – це погано.

          “Одного разу перед початком занять я зайшла в магазин і купила 2 яблука. Вони були практично однакові: той же колір, приблизно рівний розмір … На самому початку класної години я запитала у дітей: « Чим відрізняються ці яблука? ». Вони промовчали, тому що дійсно особливої різниці між плодами не було.

          Тоді я взяла одне з яблук і, звертаючись до нього, сказала: «Ти мені не подобаєшся! Ти погане яблуко!». Після цього я кинула фрукт об землю. Учні дивилися на мене, як на божевільну.

          Потім я простягнула яблуко одному з них і сказала: «Знайди в ньому щось, що тобі не подобається і теж кинь на землю». Учень слухняно виконав прохання. Після цього я попросила передати яблуко далі.

          Треба сказати, що діти легко знаходили в яблуці якісь недоліки: «Мені не подобається твій хвостик! У тебе не гарна шкірка! Так, в тебе одні черви!» – Говорили вони і кожен раз кидали яблуко на землю.

          Коли фрукт повернувся до мене, я ще раз запитала про те, чи бачать діти якусь різницю між цим яблуком і іншим, яке весь цей час лежало у мене на столі. Діти знову були в замішанні, адже, незважаючи на те що ми регулярно кидали яблуко на підлогу, якихось серйозних зовнішніх пошкоджень воно не отримало і виглядало практично так само, як і інше.

          Тоді я розрізала обидва яблука. Те, яке лежало на столі, було білосніжним всередині, воно всім дуже сподобалося. Діти погодилися, що з задоволенням з’їли б його. А ось друге виявилося всередині коричневим, покритим «синцями», які ми йому і поставили. Його ніхто не захотів їсти.

          Я сказала: «Діти, але це ж ми його зробили таким! Це наша вина!». У класі настала мертва тиша. Через хвилину я продовжила: «Точно так само відбувається і з людьми, коли ми їх ображаємо або насміхаємось. Зовні на них це практично не позначається, але ми наносимо їм величезну кількість внутрішніх ран! »

          До моїх дітей ще ніколи нічого не доходило так швидко. Всі почали ділитися своїм життєвим досвідом, наскільки їм неприємно, коли їх ображають. Всі ми по черзі поплакали, а потім разом розсміялися. Коли урок закінчився, діти почали обнімати мене і один одного. Як же добре, що мої зусилля не були витрачені даремно!

Урок метелика.

Притча.

Одного разу в коконі з’явилася маленька щілина. Перехожий, який випадково проходив повз, довго стояв і спостерігав, як через цю маленьку щілину намагається вибратися метелик …

Минуло багато часу, метелик ніби залишив свої зусилля, а щілина залишалася такою ж маленькою. Здавалося, метелик зробив усе що міг, і що ні на що інше в нього не було більше сил …

          Тоді перехожий вирішив допомогти метелику, він узяв складаний ножик і розрізав кокон. Метелик негайно вибрався. Але його тільце було слабким і немічним, його крила були прозорими і ледь рухалися.

          Чоловік продовжував спостерігати, думаючи, що ось-ось крила метелика розправляться і зміцніють і він полетить. Але такого не сталося!

          Залишок життя метелик волочив по землі своє слабке тільце, свої нерозправлені крила. Він так і не зміг полетіти…

          А все тому, що чоловік, бажаючи йому допомогти, не розумів того, що зусилля для виходу через вузьку щілину кокона, необхідні метелику, щоб рідина з тіла перейшла в крила і щоб метелик зміг літати. Життя змушувало метелика з труднощами залишати цю оболонку, щоб він міг рости і розвиватися.

          Іноді саме зусилля необхідні нам у житті. Якби ми могли  жити, не зустрічаючись з труднощами, ми були б обділені. Ми не змогли б бути такими сильними, як зараз. Ми ніколи не змогли б літати.

Я просив сил … А життя дало мені труднощі, щоб зробити мене сильним.

Я просив мудрості … А життя дало мені проблеми для вирішення.

Я просив багатства … А життя дало мені мозок і м’язи, щоб я міг працювати.

Я просив можливість літати … А життя дало мені перешкоди, щоб я їх долав.

Я просив любові … А життя дало мені людей, яким я міг допомагати в їх проблемах.

Я просив благ … А життя дало мені можливості.

Я нічого не отримав з того, про що просив. Але я отримав все, що мені було потрібно.

1) Игры для развития детей

2) Играем сами

3) Блог "Планета Алгоритмиков"

4) Социальная сеть учёных

5) Весёлая информатика

6) Веб-сервисы в обучении

7) Детям об интернете

8) Идеи, которые изменят мир

9) Весёлая наука