На допомогу вчителям

Діти, які схильні говорити неправду

Дитячу брехню батьки часто сприймають як катастрофу, як прояв найгірших рис характеру: хитрості , підступності, боягузтва.

„Чому вона бреше, - дивуються батьки – Адже ми її навіть не караємо!”Проте запитання доцільніше ставити інакше: не „чому вона бреше?”, а „ що заважає їй зізнатися ?” Це може бути страх упасти у власних очах( „Я – хороша , я не могла цього зробити”); страх протистояти дорослим („ Я не хочу це робити, але ж я не можу відмовити старшим – легше збрехати, що вже зробила”) тощо.

Як правило, дитина не усвідомлює цих причин, тому запитувати в неї” Чому ти збрехала ?” – не варто. Необхідно самим визначити обмеження дитини і допомогти їй їх подолати.

Чим можуть допомогти батьки

1. Не провокуйте брехливість дитини в тих ситуаціях, де, як Ви знаєте,їй важко зізнатись. Коли Ви заганяєте її в пстку запитанням : „Ти знову брав плеєр?!”,- то дитина не може втриматися від брехні: „ Ні!Не брав!” А далі вже можна лише наполягати на своєму.
2. Замість того, щоб „відчувати брехню”, необхідно „повправлятися в умінні правдиво зізнаватись”. Виберіть ситуацію, де дитина відчує провину, створіть сприятливу атмосферу, допоможіть їй знайти слова для визнання провини: „ Я сама не знаю , як це сталося. Мені дуже шкода, Я не хотіла тебе засмучувати...” тощо.
3. Забезпечте приємне емоційне підкріплення перемоги дитини над собою. Якщо вона відчує, що визнавати помилки не страшно. А навіть приємно, вона легше піде на це наступного разу.
4. Не сподівайтеся, що після визнання своїх помилок дитина їх не повторюватиме. Неслухняність – це вже інша проблема виховання.

Як підтримати дисципліну в класі?

Альберт Ейнштейн був мрійником. Вчителі бідкалися, що з цього хлопця нічого не вийде, бо своїми діями він порушує дисципліну в класі, і йому ліпше покинути школу. Проте Ейнштейн став одним із видатних науковців у світі

                     

Поради вчителю

1. Установіть межі дозволеного, еталони по­ведінки учнів для стандартних ситуацій (як вхо­дити у клас, як сидіти, відповідати на запитання, прибирати книжки тощо). Зробити це треба, перш ніж ви почнете стежити за дотриманням порядку.

2. Поводьтеся так, щоб учні відчували, що ви керуєте навчальним процесом, при цьому всіляко стимулюйте їхню активність.

3. Стежте за своєю мовою, розмовляйте завжди повільно, спокійним голосом.

4. Не відволікайтеся на незначні порушення, моралізування. Урок - це не арена для з'ясу­вання стосунків.

5. Дотримуйтеся доброзичливого, мажорного тону, будьте уважні до кожного учня. Надавайте необхідну підтримку, відзначайте успіхи, ство­рюйте життєрадісний, оптимістичний настрій у класі.

6. Стежте за правильністю постави, проводьте фізкультхвилинки.

7. Давайте учням частіше працювати у групах - це може бути стимулом до зайнятості кожного, запорукою хорошого настрою і добро­зичливої поведінки.

8. Створюйте такі умови, щоб важкі, слабкі діти могли почуватися лідерами.

9. Не принижуйте учнів, не вдавайтеся до образ, сарказму. Гнів, дратівливість, імпуль­сивність не сприяють зміцненню дисципліни й авторитету вчителя.

10. Будьте привітними, але враховуйте, що фа­мільярність може призвести до неповаги.

11. Не виявляйте антипатії до важких учнів, сподіваючись від них поганої поведінки. Діти від­чувають скептичне ставлення до них і часто по­водяться відповідно до ваших очікувань.

12. Не допускайте появи «улюбленців», це створює зайві проблеми, ускладнює стосунки в колективі.

13. Умійте керувати емоціями, знайте ціну кожному слову, тонові.

14. Не соромтеся виявляти почуття гумору. Можна посміятися і з себе, адже ви не вважаєте себе досконалим. Проте не можна висміювати учнів.

15. Не забудьте привітати дитину з днем на­родження.

16. Підтримуйте контакт із учнями поза уро­ками, на заняттях гуртка, позакласних заходах, спільних походах.

17. Зміцнюйте зв'язки з батьками, намагай­теся отримати від них підтримку.

18. Робіть виклад матеріалу яскравим, захоп­люйте учнів за допомогою   різноманітних методів, наочності та змістовності.  

       

4 гри проти дитячої агресії в середній школі

Підлітків важливо навчити знаходити свої сильні сторони та опиратися в критичні моменти саме на них, а не на прагнення домінувати, принижувати чи привертати увагу. Також у цьому віці надважливо навчити дітей співпереживати іншим та розуміти чужі емоції. Ось кілька ігор, які допоможуть це зробити.

«Я думаю про тебе так!»

Тривалість — 20 хвилин

Запропонуйте учням сісти в коло. Роздайте кожному аркуш А4 — нехай учні підпишуть його своїм ім’ям та прізвищем. Після цього діти передають аркуш один одному (за годинниковою стрілкою чи проти) так, щоб аркуш опинився у сусіда справа чи зліва.

Завдання — написати щось позитивне про того однокласника, чиє ім’я вказано на аркуші. Після цього діти передають аркуш далі та отримують інший — з новим іменем однокласника.

Гра продовжується доти, доки до кожного не повернеться його аркуш. Для зручності можна об’єднати клас у два кола: тоді учні швидше закінчать писати та отримають зворотний зв’язок від однолітків.

Який ефект?

У кожного з нас бувають кепські дні, коли здається, що все і всі проти нас. У такі періоди дітям варто ставити собі запитання: «А яким мене бачать мої однокласники?», «Що мені вдається добре?», «Чим я вирізняюся серед інших?»

Як бути класним учителем: 8 головних матеріалів

Відповіді на ці запитання допоможуть учням знайти орієнтири: відкрити, якими рисами вони володіють, зауважити, що однолітки помічають їхній прогрес в улюбленій справі чи вивченні предмета.

Це допомагає формувати позитивну атмосферу в класі. Кожен почувається залученим. Розуміння своїх сильних сторін та позитивна оцінка зі сторони дають змогу підліткам у кризових ситуаціях опиратися саме на це. Шукати ресурси в собі, а не зриватися на оточуючих.

«Найдорожча річ»

Тривалість — 20-40 хвилин

Запропонуйте учням принести з дому ту річ, яка для них є найважливішою. Це може бути книга, привезена із сімейних мандрів, чи брелок, який подарував дідусь. Немає значення, якої сфери стосуватиметься річ. Важливо, щоб учень відчував емоційну прихильність до неї, міг пояснити, чому приніс саме її.

Розпочніть першим. Розкажіть про річ, яку принесли ви, поясніть, чому вона дорога для вас. Може, з нею пов’язана кумедна чи детективна історія. Далі дайте слово учням. Нехай вони обміняються історіями. А після розповіді покладуть річ до спільної купки. Ці речі варто потримати у виділеному місці до кінця уроку.

Який ефект?

Вміння співпереживати — надважливе для підліткового віку. Такі вправи дають змогу пережити з однолітками моменти їхнього життя. Це допомагає учням побачити в однокласниках у першу чергу людей: зі своїми страхами, радощами та перемогами. Розуміння того, що ти такий не один, допомагає дитині рідше докоряти собі і навчає шукати підтримки в інших.

Що робити з некерованими дітьми

А вчитель, який перший розкривається дітям, демонструє, що відкритість та вміння ділитися тим, що важливо, має місце в сучасному світі. Звичайно, рівень довіри до дітей та зміст історії цінної речі ви можете визначити самостійно. Адаптуйте історію та важливі висновки до віку учнів.

«Останнім часом мене дуже злить…»

Тривалість — 10 хвилин

Запропонуйте учням написати лист про те, що останнім часом їх виводить з рівноваги чи дратує. Можна розпочати лист так: «Останнім часом я злюся, бо…», «Мені не подобається, що…», «Мене дістало те, що…»

Заохочуйте дітей бути щирими та пообіцяйте, що цей лист ніхто не побачить. На написання передбачено 5-7 хвилин. Після цього, за командою «Старт!» нехай учні порвуть листи на дрібні клаптики.

Який ефект?

Написання того, що дратує, допомагає вивільнити частину негативних емоцій. Навіть саме називання тих чи інших емоцій та їхніх причин вже є допомогою, бо сприяє адекватному прояву негативу. Тобто людина обирає такий спосіб для виявлення емоцій, який є безпечним для неї та оточуючих.

«Коли я злюся, мені допомагає…»

Тривалість — 10-15 хвилин

Розкладіть у різних частинах класної кімнати аркуші паперу, на яких написані різні твердження. Наприклад, «Поговорити з кращими друзями/батьками», «Побути наодинці», «Зайнятися спортом», «Поплакати», «Послухати музику».

Як діяти вчителю, якщо уроки зриває агресивний учень

Запропонуйте учням обрати одне з тверджень, яке буде їхньою відповіддю на запитання: «Коли я злюся, мені допомагає…» Нехай учні стають поряд із твердженням, яке близьке їм за значенням та змістом.

Після цього зробіть коротке обговорення: чому ви обрали саме це твердження? Чим ваш метод дієвий? Що ще, крім згаданих методів, може допомогти, коли ви сердиті чи роздратовані?

Який ефект?

Розуміння того, що є конкретні методи самодопомоги, дуже важливе в кризові моменти. Діти не будуть вигадувати з нуля алгоритм дій, а пригадають, що говорили їхні однолітки, та пошукають додаткові методи допомоги собі під час роздратування. Ігри такого типу розвивають навички самоспостереження та аналізу своїх реакцій.

Як діяти вчителю, якщо уроки зриває агресивний учень

Конфліктологи стверджують, що за останні чотири роки градус агресії серед українських школярів зріс у кілька разів. На це впливає багато чинників, у тому числі загальна ситуація в країні. Школярі навіть підсвідомо можуть прагнути влаштовувати бійки і сутички між собою та втягувати в конфлікти вчителів. Як діяти викладачу в таких ситуаціях, пояснює Олеся Геращенко, виконавчий директор центру Conflicta.net та голова НГО «Український центр злагоди».

Застосуйте метод «розстановки сил»

Вчителю варто займатися попередженням конфліктів. Він повинен добре знати, чи є в класі діти, з якими однолітки не хочуть спілкуватися, ігнорують. Чи є в колективі прояви булінгу щодо когось з дітей.

Перед початком уроків попросіть кожну дитину на аркуші паперу написати прізвища чотирьох дітей, з якими вона хоче сидіти поруч за партою. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вчитель проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім.

Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в класі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого відвернулися однолітки.

Попросіть допомоги в школярів

У багатьох українських школах за підтримки Міністерства освіти зараз створюються так звані служби примирення, або групи медіації. Адміністрації шкіл навіть виділяють окремі приміщення для «кімнат примирення», де діти допомагають іншим дітям вирішувати конфлікти. Розробляють сценарії вирішення суперечок.

Зазвичай такі групи формують серед дев’ятикласників, щоб до закінчення школи старшокласники змогли передати навички у вирішенні конфліктів молодшим учням, тобто виступали для них у ролі коучів.

Цей спосіб виявився досить ефективним. Часом діти більше довіряють іншим учням, ніж вчителям.

Спробуйте метод переформулювання

Якщо в учня стався раптовий спалах агресії (наприклад, від кидає в однокласників чи вчителя різні предмети, штовхається, кричить), треба якнайшвидше ізолювати дитину від публіки. Бо саме публікою виступає клас у цей момент.

Вчитель має спокійним упевненим рухом взяти дитину, що агресує, за руку і провести до іншої кімнати, де можна залишитися сам на сам. Річ у тім, що часто діти демонструють таку поведінку «на куражі», коли отримують задоволення від того, що інші спостерігають за їхнім «виступом».

Спробуйте відволікти школяра спокійними простими запитаннями. Підбирайте їх залежно від віку дитини. Наприклад: «Тобі не холодно? Ти весь тремтиш», «Що тобі потрібно для того, щоб заспокоїтися? Хочеш води?», «Бачиш, що то за пташка за вікном полетіла?» Лише після того, як дитина заспокоїться, слід попросити: «Розкажи мені про причини, через які ти так поводишся».

У такі моменти дієвим може стати метод переформулювання. Тобто ви повертаєте учню інформацію, яку він сказав у негативному ключі, так, щоб вона стала нейтральною.

Наприклад, школяр каже: «Вони всі мене задовбали!» А вчитель відповідає: «Ти справді відчуваєш таке сильне невдоволення від їхньої надокучливості?» Тобто слід прибрати конфліктогенний компонент з речення, однак залишити його суть. Тоді дитина перейде до конструктиву, напруга спаде, — так влаштований людський мозок.

Також треба уникати оціночних суджень, натомість ставити більше відкритих запитань. Доречними будуть такі: «Що відбулося перед тим, як ти вирішив так вчинити? Про що ти думав, коли з’явилося бажання заподіяти шкоду іншим?»

Це дасть змогу дитині розкрити ситуацію так, як вона сама її проектує власною поведінкою. Адже агресія — це спосіб прокричати про ту чи іншу проблему. Завершити розмову варто так: «Як те, що відбулося, відбилося на тобі? Як думаєш, що буде далі?»

Заручіться підтримкою колег

Українські вчителі звикли самотужки вирішувати проблеми і не звертаються по допомогу до колег навіть коли йдеться не про одного учня, що зриває уроки, а про цілий клас, що робить різні капості.

Однак коли вчитель бачить, що справа стосується його авторитету, потрібно сказати про проблему керівництву школи, звернутися до шкільного психолога або навіть винести питання на педагогічну раду.

Колеги допоможуть проаналізувати ситуацію, адже агресивний учень чи клас можуть ставитися так до всіх вчителів. Також колеги можуть допомогти вам подивитися на себе зі сторони — зрозуміти, що може провокувати агресивну поведінку дітей. Поради інших вчителів допоможуть виявити заводія, лідера думок у класі. Варто попросити психолога провести з ним бесіду.

З’ясуйте позицію агресора

У кожної дитини є позиція, тобто те, що вона демонструє своєю поведінкою. А також інтерес із цього питання, який діти часто намагаються замаскувати.

---

Наприклад, жбурляння папірців у вчителя чи однокласника — це висловлення позиції. А який інтерес ховається за нею — може пояснити лише сам агресор. Тому варто запитати: «Що ти хочеш сказати, коли так робиш? Про що твоя дія? Що ти демонструєш? Навіщо ти тут — отримувати знання чи проводити час?»

Застосовуйте метод відкритих запитань, щоб школярі почали озвучувати свої потреби. Тоді вчитель має висловити у відповідь свої, щоб побачити, де вони пересікаються. Однак завершувати необхідно категорично: «Треба, щоб це припинилося просто зараз».

Потреби дітей — комфорт і безпека. Якщо викладач надто вимогливий і влаштовує контрольні без попередження, то може сказати школярам таке: «Бачу, ви незадоволені несподіваними контрольними. Це впливає на ваше відчуття безпеки. Якщо це некомфортно для вас, я буду попереджати за кілька днів, щоб ви мали змогу підготуватися, а страх отримати погану оцінку не викликав негативної реакції».

Недоречно стояти на позиції «я вчитель, тому я правий». Треба донести конструктив: «Я приходжу до школи виконати свою роботу — передати знання та вміння. І зможу це зробити тільки в атмосфері взаємоповаги».

Наприкінці бесіди обов’язково запитайте в класу: «Ми з вами про це поговорили чи ми з вами про це домовились?»

Застосовуйте принцип ненасильницького спілкування

Не слід застосовувати агресію у відповідь на агресію. Висловлювання «Ти що собі думаєш? Як посмів?» вирішити конфлікт не допоможуть. Варто застосувати принцип ненасильницького спілкування.

Приміром, ідеться про глузування якогось учня чи цілого класу з вчителя. Спокійно висловіть дітям свої почуття з цього приводу. Скажіть: «Коли ви смієтеся в мене за спиною, я засмучений. Я не можу виконувати свою роботу в ці моменти так, як мені хотілося б. Мені боляче від того, що ви проявляєте неповагу. Є пропозиції, як ми можемо вирішити цю проблему?»

Завершіть розмову відкритим прямим проханням: «Давайте закінчимо все це негайно». Це спосіб донести до людини інформацію так, щоб у неї з’явився внутрішній мотив вчинити, як хочете ви.

Станьте посередником між батьками

Саме вчитель має виступити в ролі «буфера» між батьками агресора та батьками дітей, яких він ображає. Зберіть батьків разом для бесіди. Однак розмова має бути стриманою. Вчитель повинен слідкувати, щоб не звучало образливих висловлювань.

Батьки дитини-агресора і так у складному становищі, надмірний тиск може змусити їх захищатися, а не знаходити консенсус. Спершу треба їх уважно вислухати: можливо, у родини виникли серйозні проблеми і їй потрібна допомога. У жодному випадку вчитель не повинен допускати, щоб одні батьки сварили інших. Викладач має володіти компетенцією дипломата-посередника.

Запитуйте в обох сторін: «Що відбулося? Що це для вас означає? Як ви бачите цю ситуацію в майбутньому?» Батьки мають зрозуміти, що їх об’єднує спільна мета — безпека їхніх дітей. Тому разом треба думати, як вирішити проблему.

Якщо ситуація з агресором зайшла надто далеко, є сенс поговорити з батьками цієї дитини про можливість переведення до іншого навчального закладу.

Материнська любов і розвиток мозку дитини

         Дослідження головного мозку дітей встановили зв'язок між їх раннім досвідом спілкування та обсягом мигдалеподібного тіла (мигдалини), яке допомагає контролювати процес обробки інформації й пам'ять про емоційні реакції. Численні дослідження також виявили, що діти, які виросли в турботливому середовищі, як правило, краще вчаться у школі й більш емоційно розвинені, ніж їхні однолітки, які отримують менше материнської любові.

 Візуалізація мозку продемонструвала, що любов матері фізично впливає на обсяг гіпокампу її дитини, тобто на ділянку мозку, що відповідає за навчання, пам'ять і стійкість до стресів. Дослідження визначило, що обсяг гіпокампу в зігрітих материнською любов’ю дітей на 10% більше, ніж у дітей, чиї матері проявляють менше ніжності. Також дослідження виявило зв'язок між більшим обсягом гіпокампу та кращою пам'яттю.

          Можна з упевненістю стверджувати, що психосоціальне середовище має істотний вплив на шляхи розвитку людського мозку. Це яскраве підтвердження того, що дбайливе виховання з раннього віку позитивно впливає на розвиток дитини.

          Існує дослідження, яке є частиною поточного проекту відстеження розвитку дітей з ранніми депресіями. У рамках проекту вчені виміряли рівень материнської підтримки дітей, які у віці від 3 до 6-ти років демонстрували симптоми депресії або інших психічних розладів, і дітей, які не мали проблем із психічним здоров'ям, запропонувавши їм так зване «завдання очікування».

          Дослідники помістили матір і дитину в кімнату разом із гарно й яскраво упакованим подарунком та опитувальним листом, який вона повинна була заповнити. Дітям сказали, що вони можуть відкрити подарунок тільки через п'ять хвилин, тобто тоді, коли їх матері закінчать заповнювати анкету. Група психіатрів, які для об'єктивності нічого не знали про здоров'я дітей або темперамент батьків, оцінювала обсяг підтримки, яку матері надавали своїм дітям.

          Турботливі мами втішали й заспокоювали дітей, пояснювали їм, що чекати залишилось усього кілька хвилин, і казали, що розуміють, наскільки ситуація, що склалася, засмучує дитину. Це завдання відображало те, що відбувається в сім'ях у повсякденному житті, і надало дослідникам уявлення про те, скільки підтримки й турботи дитина отримує вдома.

          Через чотири роки дослідники провели МРТ (магнітно-резонансну томографію) мозку 92-х дітей, які брали участь у виконанні «завдання очікування». У порівнянні з недепресивними (здоровими) дітьми з високим рівнем материнської підтримки в недепресивних (здорових) дітей з низьким рівнем материнської підтримки обсяг гіпокампу виявився на 9,2% менше, а в депресивних дітей з високим і низьким рівнем материнської підтримки – на 6 і 10,6% менший обсяг гіпокампу відповідно.

          Хоча 95% матерів, які брали участь у дослідженні, були біологічними матерями дітей, дослідники стверджують, що вплив турботливого виховання на мозок дитини кровних і некровних вихователів, імовірно, однаковий.

          Дослідники продовжують стежити за дітьми в міру їх дорослішання та планують визначити, як дбайливе виховання в дошкільному віці впливає на розвиток інших ділянок мозку.

          Уже зараз зрозуміло, що дбайливе виховання, основою якого є любов, не тільки сприяє позитивному розвитку дитини, а й фізично змінює її мозок.

Що таке булінг?

Булінг, згідно визначення CDC (Centers for Disease Control and Prevention),– це будь-яка агресивна поведінка однієї людини чи групи людей, які не є родичами жертви, що повторюється неодноразово або має очевидні передумови для повторення.Психотерапевт І.Бердишев визначає булінг як свідоме, тривале насильство, що не носить характеру самозахисту і виходить від однієї або декількох осіб; на думку соціолога І.М. Кона, булінг– це залякування, фізичний або психологічний терор, спрямований на те, щоб викликати в іншого страх і тим самим підпорядкувати його собі [6]. Т.Фалд, автор Інтернет ресурсу BullyOnLine (www.bullyonline.org) вважає булінгом регулярну негативну поведінку одного працівника по відношенню до іншого або до цілої групи його колег, включає різні прискіпування через дрібниці, часто зовсім необґрунтовані, негативну оцінку роботи або відмова від будь-якої оцінки, прагнення ізолювати працівника або групи працівників від інших, розпускання бру дних чуток і пліток. На наш погляд, всі ці визначення у повному обсязі виражають сутність булінгу, а висвітлюють лише деякі його аспекти.

Ми прийшли до висновку, що булінгом можна вважати умисне, що не спрямоване на самозахист і не санкціоноване нормативно-правовими актами держави, тривале ( або таке, що повторюється) фізичне або психологічне насильство з боку індивіда або групи, які мають певні переваги (фізичні, психологічні, адміністративні тощо) до індивіда, і що відбувається переважно в організованих колективах з певною особистою метою (наприклад, бажання заслужити авторитет у деяких осіб).Булінг (bullying, від анг. Bully– хуліган, забіяка, задира, грубіян) визна-чається як утиск, дискримінація, цькування. Девід Лейн і Ендрю Міллер визначають булінг як тривалий процес свідомого фізичного і /або психологічного жорстокого ставлення, з боку одної особи або окремої групи до інших.

Причини булінгу

Явища цькування і кібер-булінгу мають системну природу. А це значить, що причина явища не в індивідуальних особливостях учасників, а виникає як сума інколи непомітних внесків багатьох людей.
Шкільна політика, толерантне або нейтральне ставлення адміністрації школи, вчителів до прояву агресивних, насильницьких, ворожих дій з боку учнів та поведінка самих вчителів формує загальнуатмосферу не тільки учнівського класу, але й усієїшколи, визначає внутрішнє життя,тобто соціально-психологічний клімат. Булінгу шкільному середовищі розвивається в ситуації ворожості, конфліктності, страху.

Булінг може виникати як компенсація за невдачі:

у навчанні,

- суспільному житті

- від тиску та жорстокого поводження батьків чи інших дорослих

- при недостатній увазі з боку дорослих

- як крайній засіб, коли учень вичерпав всі інші можливості для задоволення своїх потреб

- у випадках, коли учні протестують проти певних правил, виражаючи невдоволення, прагнучи зруйнувати дещо в своєму оточенні.

Жертвою в ситуації булінгу може стати учень, який відрізняється від інших за будь-яким критерієм на думку членів колективу. Булінгу шкільному середовищі може виникати і тоді, коли відбувається боротьба між учнями за вищий статус у груповій ієрархії, задоволення своїх соціальних потреб та як інструмент маніпулювання та контролю учнем свогомікросоціуму

Види булінгу: фізичний, вербальний, прихований, кібербулінг.

Фізичний булінг проявляється у вигляді таких дій, як удари, підніжки, щипки, а також псування майна. Цей вид шкільного насильства більш характерний для хлопчиків, які частіше схильні до прояву фізичної агресії. До фізичного відносять і сексуальний булінг (дії сексуального характеру).

Вербальний (психологічний): образи, погрози, непристойні епітети соціального, расистського, релігійного характеру або інші принизливі висловлювання щодо жертви.

Прихований булінг не завжди легко розпізнати. Це поширення пліток, брехня або звинувачення, спрямовані на те, щоб зруйнувати або похитнути соціальні зв’язки людини. Цей вид булінгу більш характерний для дівчат. Вважається, що вони оцінюють соціальні взаємини як пріоритетні, тому їх агресія більше спрямована на соціальне ізолювання жертви.

До кібербулінгу відносяться зображення, аудіо- чи відеозаписи, розміщені у різних інформаційних мережах Інтернет і спрямовані на приниження жертви. До кібербулінгу можна віднести імітування чужих профілів у соціальних мережах, що псує репутацію жертви та шкодить її соціальному статусу. Новий різновид шкільного кібербулінгу–жертва отримує образи на телефон, електронну адресу або через інші електронні пристрої.

Незважаючи на різноманітність форм булінгу, всі вони мають загальні характерні риси:

– упередженість і агресивність дій, спрямованих проти жертви;

– дисбаланс статусів кривдника і жертви, який може проявлятися у різному соціальному становищі, фізичних, фізіологічних, фінансових можливостях, культурній, релігійній або расовій належності;

– розуміння ймовірності повторення таких ситуацій;– гостра емоційна реакція жертви на прояви булінгу.

Система соціально-педагогічної діяльності щодо запобігання булінгу

Загальний рівень:

- обізнаність і залученість дорослих

Рівень школи:

- загальношкільне опитування

- загальношкільна конференція

- ефективна супервізія через певний час

- застосування дискусійних груп з працівників школи

- формування координаційних груп представників

На рівні класу:

- впровадження правил класу проти булінгу

- тематичні зустрічі учнів классу

- тематичні зустрічі учнів і батьків

На індивідуальному рівні:

- консультативні бесіди з булерами та їх жертвами

- серйозні бесіди з батьками дітей-булерів та їх жертв

- розробка індивідуальних планів втручання

Арт-терапевтичні методи запобігання булінгу.

1. Для профілактики булінгу можна використовувати літературні твори, де висвітлюються проблеми цькування або споріднені з ними. У процесі обговорення прочитаного серед студентів виникає співпереживання і розуміння почуттів героїв. Для кожної вікової групи школярів можна підібрати книжки, під час обговорення яких, вони зможуть ідентифікувати себе з героями, котрі відчувають страждання. В літературі на цю тему, часто є персонажі, які, незважаючи на небезпеку, що загрожує їм, відновлюють порядок і справедливість. Такий персонаж стає поруч з тим, кому погано, і разом вони протистоять несправедливості.

2. Також можна організовувати колективний перегляд фільмів з подальшим їх обговоренням. Це може бути фільм «Опудало» та колективне обговорення побаченого, перегляд різних соціальних роликів.

Для підлітків можна запропонувати таку форму роботи як твір на задану тему.Учні отримують завдання написати невеликий твір про булінг. Рекомендується додатково пояснити, які питання можуть бути в ньому відображені. Завдання можна виконати у школі чи як домашнє, щоб учні (за бажанням) могли обговорити проблеми насильства.Нерідко у творах з’ясовується важлива для вчителя інформація, про яку учень не може говорити прямо. Крім того, твір може відобразити рольові вибори та ідентифікацію автора. Під час перевірки такої роботи необхідно розуміти, що головне – це інформація, а не форма її подання. Не виключено, що серед авторів є жертва булінгу, переслідувач або популярний учень. Це дає вчителю додаткові можливості для подальшого обговорення. Можна вибрати два-три твори, в яких йдеться про важливі речі, і за згодою авторів зачитати їх класу. Учень може і сам прочитати свій твір. Озвучування своєї точки зору ще більше зобов’язує дітей дотримуватися своєї позиції. Крім того, це може вплинути на інших дітей. Найкращий результат досягається, коли вголос зачитуються твори декількох учнів. Тоді вони виступають разом і відстоюють спільну позицію: їх об’єднують схожі погляди. А вчитель отримує можливість висловити свою думку за допомогою коментарів до творчих робіт.Інший вид такої творчої роботи – підготовка малюнків чи плакатів на тему «Стоп, насилля!», або «Я проти булінгу». За результатами можна провести творчу роботу «Інтерпретація зображеного» або самими авторами, або іншими однокласниками.

Допоміжні матеріали можна завантажити тут:

Посібник для батьків >>>

Навчіть дитину захищатись >>>

СТОП шкільний терор >>>